Ничтожность сделки. Интерпретация налоговиками

Останнім часом найпоширенішою стає проблема "співпраці" податкових органів та суб’єктів господарювання. Зокрема, безглузді перевірки, які висмоктані буквально з пальця, проблематичність отримання свідоцтва платника ПДВ, навіть з урахуванням того, що і  спрощено процедуру реєстрації платника ПДВ (наказ Міністерства фінансів України від 10.02.2012 №144), але і надалі  залишається питання відкритим  щодо отримання свідоцтва платника ПДВ. Отже, зупинимось на такій проблемі, як перевірка податківцями суб’єкта господарювання та складання акту перевірки в якому тлумачать, що договори і господарські операції є нікчемними, наслідком є те, що  податковий кредит з ПДВ або витрати з податку на прибуток податківцями не визнаються,  що в свою чергу здійснюється донарахування податкового зобов’язання та накладення штрафних санкцій. Такі дії зумовлені тим, що порушується кримінальна справа на контрагента - постачальника або постачальника контрагента-постачальника і починається перевірка всіх суб’єктів господарювання, які навіть і не знали про існування цього постачальника при укладанні договорів. Згодом, податковий орган, керуючись ст. 9 Закону України "Про державну податкову службу" від 04.12.1990 року №509-ХІІ звертається до суду про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Але, все ж таки особливу увагу треба звернути на припис акта цивільного законодавства України, зокрема на ст. 228 Цивільного кодексу України. При кваліфікації правочину має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок визначений в п.1 ст.228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Зміст наведеної норми свідчить про те, що законодавчий орган відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та  передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави. Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, потрібно вважати, що визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника(учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав би законної сили. Але ж податкові органи не звертаючи уваги, на те чи є цей вирок чи немає, намагаються поповнити казну державного бюджету шляхом стягнення коштів з добросовісного платника податків. Для визнання нікчемності правочину повинен бути намір здійснити правопорушення. Зокрема,  в постанові від 04.09.2007 року по справі №07/97 Верховний Суд України при вирішенні справи щодо нікчемності правочину зазначив: «... у даному випадку судам слід було дослідити чи були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету." Виходячи з судової практики, суди не досліджують дану обставину, адже  вона має правове значення. При перевірці суб’єкта господарювання податковий орган повинен  з’ясувати чи порушує суб’єкт господарювання публічний порядок, а потім повинен довести намір на таке порушення, що на практиці дуже часто податківець не може зробити, а тільки робить припущення, яке є необґрунтованим. Таким чином, платник податків  за захистом своїх прав та інтересів вимушений звертатися з адміністративним позовом до суду для  доведення, що він не повинен відповідати по зобов’язанням контрагента-постачальника, а ще більше по зобов’язанням постачальника контрагента-постачальника. Источник