Виды договора ренты

Правовому врегулюванню договірних рентних відносин у Цивільному кодексі України (далі – ЦК) присвячено спеціальну главу 56 (Рента). У ній дається визначення договору ренти (ст. 731 ЦК), вказується на те, які особи, яким чином, та у якій формі можуть його укладати (ст-ті. 732-735 ЦК), визначаються можлива форма, строки та розміри виплати ренти (ст. 737, 738 ЦК), а також, передбачаються умови здійснення відмови від договору ренти (ст. 739-743), тощо. І не міститься жодних вказівок на те, які можливі різновиди договору ренти регулюються цим Кодексом. Звичайно, найперше враження, що такий зміст ЦК не випадковий, через відсутність фактичної потреби у цьому. У такому разі, доводиться констатувати, що в нормах глави 56 (Рента) закріплюються загальні правила врегулювання певного договірного типу, такого, як договір ренти.

Разом з тим у ч. 2 ст. 731 ЦК згадується, що обов’язок по виплаті ренти може бути безстроковим або строковим. Із чого випливає, що в залежності від строку, на який передбачається встановлення обов’язку по виплаті ренти, договір ренти може диференціюватися на два види: договір безстрокової ренти та договір строкової ренти. У ст. 739-743 ЦК запропонована диференціація знаходить своє логічне продовження і підтвердження. Також, у ст. 737 ЦК передбачається, що рента може виплачуватися у грошовій формі або шляхом передання речей, виконання робіт або надання послуг (У ч. 1, ст. 731 ЦК на це лише натякається, оскільки вона є загальною по відношенню до ст. 737 ЦК). У наслідок чого, в залежності від форми виплати ренти може бути укладено наступні чотири різновиди договору ренти: з виплатою ренти в грошовій або натуральній формі, а також, у формі виконання робіт або надання послуг. Відповідно, розгляд проблематики диференціації договору ренти на види набуває актуального характеру (Також можливо вести мову про укладання договору ренти на відплатних або безвідплатних засадах (ст. 1969 — 1970 ЦК Франції). У такому разі, у залежності від наявності або відсутності підстави (causa) встановлення зобов’язання ренти договір ренти може бути відплатним або безвідплатним. У ст. 734 ЦК України це правило закріплено не типово для договору ренти, й потребує коригування. Тому дана класифікація договору ренти не розглядається).

Варто також пригадати, що диференціація договору ренти на безстроковий та строковий не вперше застосовується до нього, не дивлячись на те, що до нині, а ні на практиці, а ні в чинному цивільному законодавстві, ніколи не проводилося виділення названих видів договору ренти. Зокрема, у поясненнях до російського Проекту цивільного уложення 1889 р. згадується, що «договор о непременном доходе подразделяется на два вида: 1) на договоры о вечной ренте (непрерывной или бессрочной) и 2) на договоры о пожизненной ренте [1, с. 211]. До того ж, моніторинг сучасної договірної практики укладання договору ренти свідчить, що ніяких нових його конструкцій не винайдено! Більше того, актуальний колись в якості альтернативи кредитному договору [2, с. 40-73] договір вічної ренти – забутий [1, с. 212-213], а на договір довічної ренти спостерігається незначний попит, в якості альтернативи договору довічного утримання [3, с. 56].

Цікаво відмітити, що у деяких ЦК пострадянських держав (ст. 583-605, Глава 33 ЦК РФ, ст. 554-576, Глава 33 ЦК Білорусії, ст. 517-539, Глава 28 ЦК Казахстану) «законодавці» не поспішають відмовлятися від передбачення спеціального врегулювання певних різновидів договору ренти. У ЦК Республіки Молдова різновиди договору ренти не виділяються Глава 5 (ст. 847-858). Думаємо, що пов’язано це з циклічністю відновлення інтересу до певних різновидів договору ренти на практиці, й необхідністю їх «прозорого» правового врегулювання. Тоді як в ЦК України спостерігається зовсім інша тенденція. «Прозорим», врегулювання в нормах ЦК України, укладання певних різновидів договору ренти не назвеш, бо про можливість їх виділення можна говорити лише внаслідок здійснення тлумачення відповідних норм глави 56 (Рента), як це було зроблено вище. При цьому одразу не зрозуміло, в чому переваги класифікації договору ренти на безстроковий і строковий, що це витіснило традиційну класифікацію на вічну, постійну, безстрокову ренту? Які конкретно норми глави 56 (Рента) або ЦК мають застосовуватися до певного різновиду договору ренти, оскільки між ними є принципові юридичні відмінності, тощо? ЦК України, різниці між безстроковим і строковим договорами ренти не проводить, а врегульовує їх як одне ціле – договір ренти (ст. 731 ЦК). Про інші різновиди договору ренти, інформації ще менше. Отже актуальність розгляду даної проблематики не повинна викликати сумнівів ні в кого, тим більше, що в сучасних публікаціях, присвячених договору ренти, вона висвітлювалася досить поверхово й неоднозначно [4]. Тож спробуємо розібратися в ній.

Розпочнемо по порядку. Частина 2 ст. 731 ЦК носить диспозитивний характер, надаючи сторонам договору ренти свободу у виборі такого його різновиду, який найбільше відповідає їх приватним інтересам. Одним з них може бути договір безстрокової ренти, за умовами якого одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти в замін цього зобов’язується періодично виплачувати одержувачеві безстрокову ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі. Як і будь-який різновид договору ренти, договір безстрокової ренти, під загрозою його недійсності, має укладатися лише в письмовій формі з обов’язковим його нотаріальним посвідченням (ст. 732 ЦК).

Виходячи з назви цього договору, та його правової моделі, важко одразу зрозуміти, якою є його договірна мета. Найперше, що спадає на думку в результаті його юридичного аналізу це те, що він, так само, як і договір купівлі-продажу (ст. 655 ЦК), своєю метою має перенесення права власності на майно [5]. Оскільки на це вказує його юридичне визначення, що було дано абзацом вище у відповідності до ст. 731 ЦК, та його місце в системі договірних зобов’язань. У той самий час, якщо поглянути на визначення договору позики (ст. 1046 ЦК), то можна помітити, що між визначенням договору безстрокової ренти і договору позики також є дещо спільне – це перенесення права власності на майно. В обох цих договорах майно передається у власність, з однією лише різницею, що в них неоднакові умови повернення його назад. У договорі безстрокової ренти, умовно кажучи, потрібно повернути еквівалент відчуженого майна (ст. 739-741 ЦК), а в договорі позики – таку саму кількість речей з родовими ознаками, які були передані в позику (ст. 1049 ЦК). Тоді як у договорі купівлі-продажу нічого не треба повертати назад, тому напрошується очевидний висновок, що по своїй договірній меті в нього немає нічого спільного із цими двома договорами (У такому разі не зовсім зрозуміло, про яку можливість застосування правил договору купівлі-продажу або дарування йдеться в ст. 734 ЦК, якщо це може суперечити суті договору безстрокової ренти?).

Між тим, між договорами безстрокової ренти й позики є іще одна обставина, яка їх зближує – це рента і проценти. Між ними навіть можна поставити знак рівності. Рента як і проценти виконує роль винагороди або оплати за користування відчуженим майном. Припускаємо, що походження юридичної назви терміну «рента», може бути пов’язане з тим, що під її виплату раніше досить часто відчужувалася земля, доходи з якої схожі на земельну ренту [6]. Звідсіля різна назва одного й того самого за функціональним призначенням платежу за відчуження майна, й однакова їх роль – доходу. Як рента так і проценти є доходом їх одержувачів. Тому безстрокова рента, як і будь-яка, – це різновид (безстрокового) доходу. А отже, за своєю метою договір безстрокової ренти спрямований на встановлення виплат безстрокового доходу у вигляді ренти. Причому, доходу «надмірно» високого, такого як «лихва», вищого за середньо ринковий розмір процентів, за що їх стягнення колись перебувало під забороною [7, с. 259], а сьогодні вважається звичним явищем (ст. 1048 ЦК). Для обходу цих заборон у ті далекі часи винайшли договір «rente constituee», який по суті є модифікованим різновидом процентної позики, які тепер нагадує договір безстрокової ренти. Саме тому, якщо особи зацікавлені в отримуванні «лихви», їх може зацікавити договір безстрокової ренти.

Варто згадати, що договору безстрокової ренти колись передували договори вічної та постійної ренти. Різновидами вічної ренти були: рента з нерухомості (rente fonciere) і рента з капіталу (rente constituee) [1, с. 211-112]. Особливістю постійної ренти є те, що її розміри залишались незмінними на весь час виконання договору (Якщо проаналізувати російський ЦК, у ньому розміри постійної ренти можуть бути змінені (ст. 590 ЦК РФ). Якою тоді є логіка так називати договір, не зовсім зрозуміло?). Розгляд даних договорів із теоретичною метою, безумовно, уявляється цікавим, але на сьогодні він немає такого важливого практичного значення як колись, оскільки, вже на прикінці ІХХ ст. вони почали виходити з обороту. Як зазначали розробники російського Проекту цивільного уложення 1889 р. «установление вечной ренты путем договора между частными лицами чуждо нашей жизни» [1, с. 113], у результаті чого вони відмовилися включати його до цього законопроекту. Не зустрічаються вони й в наш час, не дивлячись на те, що в ЦК України були включені норми про безстрокову ренту. У результаті цих неоднозначних обставин, може бути виправдана та незначна увага, яка буде приділена далі особливостям правового врегулювання договору безстрокової ренти в ЦК України.

Безстроковий характер зобов’язання ренти, безумовно, позначається на особливостях юридичної регламентації договору безстрокової ренти в ЦК України, хоча про це, спеціально, ніде в ньому не сказано. Зобов’язання безстрокової ренти перетворює цей договір на невизначений [8, с. 253], що в свою чергу, має якось позначатися на правовій регламентації відносин договірного наступництва між його учасниками. А цього в чинному ЦК, на відміну від першого варіанту Проекту цивільного кодексу України від 1996 року, не спостерігається. Так, в Проекті була норма у, якій передбачалася регламентація передання прав одержувача ренти іншим особам (ст. 790 ПЦК). З кінцевого, третього варіанту законопроекту ЦК, який набув чинності, дану норму чомусь було вилучено. Таке рішення не можна визнати позитивним, не дивлячись на те, що воно може уявлятися очевидним. Тому варто зазначити, що права і обов’язки сторін договору безстрокової ренти, якщо ними є фізичні особи можуть переходити у спадщину. За умови прийняття спадщини спадкоємці несуть повну відповідальність одне перед одним за набутими правами та обов’язками в договорі безстрокової ренти в тому ж обсязі, в якому вони були у їх спадкодавців. Якщо сторонами договору безстрокової ренти є юридичні особи, їх права і обов’язки можуть передаватися в порядку універсального або сингулярного правонаступництва іншим юридичним особам.

У тому ж дусі, може бути висловлене зауваження редакторам останнього варіанту ПЦК України, якими було замінено норми про викуп ренти (ст. 793-795 ПЦК) на відмову від договору безстрокової ренти, та здійснення розрахунків (ст. 739-741 ЦК). Позитивним цей крок також не сприймається, з огляду на специфічну особливість припинення «аналогів» договору безстрокової ренти, що склались в Західноєвропейському майновому обороті, звідки цей договір поширився світом [9, с. 191-194]. Традиційним способом припинення усіх «аналогів» договору безстрокової ренти, завжди вважався викуп ренти. Його головне призначення полягає в тому, щоб у такий спосіб відчужувачу майна (одержувачу ренти) повертався еквівалент майна відчуженого під виплату безстрокової ренти, й підстава виплат ренти припинялася, у наслідок чого припинявся сам договір. За новою термінологією ЦК, тепер даний порядок називається «відмовою» (ст. 739 ЦК) або «розірванням» (ст. 740, 741 ЦК) договору безстрокової ренти, чим було привнесено певну «неясність» до цього нового національному обороту договору. Отже, потрібно мати на увазі, що звичайним способом припинення договору безстрокової ренти, як і всіх його «аналогів», вважається здійснення викупу ренти, незалежно від підстав його проведення передбачених в ст. 739, 740 ЦК.

Залишаючи в стороні питання пов’язані з розглядом договору безстрокової ренти, далі основну увагу зосередимо на договорі строкової ренти. За його умовами одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти в замін цього зобов’язується періодично виплачувати одержувачеві строкову ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі. Договір строкової ренти так само, як і будь-який різновид договору ренти, має вчинятися у письмовій формі з обов’язковим нотаріальним посвідченням (ст. 732 ЦК).

Порівняно з договором безстрокової ренти, обґрунтування виділення в ЦК договору строкової ренти має, дещо, більші складнощі, оскільки строковий характер ренти перетворює його на договір купівлі-продажу з розстрочкою платежу (ст. 694, 695 ЦК), за яким товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу (ч. 2 ст. 654 ЦК). Якщо рента виплачується протягом певного строку, в такому разі можливо порахувати якою буде ціна майна відчуженого під її виплату. Ціна майна, як відомо є елементом договору купівлі-продажу, а не договору ренти в якому має виплачуватися періодичний рентний доход. Отже, подібне ототожнення уявляється неприпустимим.

У зв’язку з тим важливо відмітити, що особливість строкової ренти є такою, що всю її наперед неможливо порахувати, так само, як не можливо порахувати наперед довічне утримання у договорі довічного утримання (ст. 744 ЦК). Обидва ці договори мають ризиковий (алеаторний) характер, оскільки укладаються вони на час життя відчужувача майна. Крім того, договір строкової ренти може укладатися на час життя однієї із його сторін або третьої особи, яка взагалі не є стороною договору. У результаті, ним встановлюється строкове рентне правовідношення, у якому період часу, протягом якого воно триватиме, залежить від життя фізичної особи про, яку не відомо, скільки вона житиме. Таким чином, строковість даного договору залежить від тривалості людського життя, яке має певні межі й тому є строковим.

Про такий договір говорять, що він має довічний характер. Тому друга відома назва договору строкової ренти може бути – договір довічної ренти. До речі, про необхідність включення до цивільного законодавства договору довічної ренти у зв’язку з договором довічного утримання, згадувалося ще у поясненнях до Проекту цивільного уложення 1889 р. [1, с. 217]. Замість цього, в українське цивільне законодавство було привнесено строкову ренту й можливість укладання договору строкової ренти, який тепер доводиться з ним ототожнювати.

Наші північні сусіди – росіяни виявилися більш послідовними у наслідуванні поглядів дореволюційних цивілістів. За ЦК РФ договори довічної ренти та довічного утримання вважаються різновидами договору ренти й врегульовані в одній главі 33 (Рента и пожизненное содержание с иждивением), а в ЦК України, вони врегульовані у різних главах 56 (Рента), 57 (Довічне утримання (догляд)). Пов’язано це з тим, що в представників української цивілістичної науки досить тривалий час були свої, особливі погляди, на предмет договору довічного утримання, яким вважалися послуги з довічного утримання [10, с. 25-54]. У наш час, подібна точка зору, здається, починає втрачати своїх прихильників і підтримку, однак, це відбилося лише на тому, що договір довічного утримання перемістили з розділу про послуги, де він був розміщений в ЦК України 1964р., поближче до розділу про купівлю-продаж, де його місце зараз. І це, в контексті розгляду договору строкової ренти, уявляється позитивним, правильним рішенням, яке заслуговує на підтримку, оскільки обидва ці ризикові договори близькі між собою та близькі правовій моделі договору купівлі-продажу. Крім того, договір довічної ренти західними цивілістами завжди розглядався як подібний на договір купівлі-продажу [11, с. 811], з тією різницею, що замість ціни в ньому виплачується періодичний рентний доход, оскільки рента є доходом, а не ціною майна.

Варто відмітити, ототожнення договору довічної ренти з договором купівлі-продажу уявляється можливими у зв’язку з тим, що перший носить ризиковий (алеаторний) характер, тому по відношенню до нього не мають застосовуватися правила про викуп ренти. А значить, договір довічної ренти, як і подібний йому договір строкової ренти, своєю метою має відчуження права власності на майно взамін на виплату довічної (строкової) ренти. У даному випадку строкова рента ототожнюється з довічною, тому вона є довічним доходом. Таким чином, договором строкової ренти встановлюється право на строкову або довічну ренту. Отже потрібно мати на увазі, що про ці особливості договору строкової ренти у ЦК України ніде не згадується.

Також, в ЦК не згадується, що, чи не єдиним відомим різновидом договору довічної ренти вважається договір tontinenvertrag [12, с. 2-8]. Сутність якого полягає в тому, що частка кожного із одержувачів довічної ренти, у випадку смерті, розподіляється між живими, а не залишається платнику ренти [1, с. 222]. Цей договір може виявитися цікавим у певних життєвих ситуаціях, скажімо у відносинах між близькими родичами, по аналогії із заповітом подружжя (ст. 1243 ЦК), тощо.

Нажаль, вказані особливості договору строкової ренти ніяк не позначаються на особливостях його юридичної регламентації в ЦК України, що є серйозним недоліком його правового врегулювання. Внаслідок чого варто зазначити, що права та обов’язки його сторін, якщо ними є фізичні особи можуть переходити в спадщину лише в тому випадку якщо договірне рентне правовідношення не припиняється смертю фізичної особи, на час життя якої укладено цей договір. Це може бути тоді, коли платник ренти або третя особа на час життя яких встановлені виплати довічної ренти, продовжують жити після смерті одержувача довічної ренти. У такому разі, прийняття спадщини спадкоємцями одержувача довічної ренти обумовлює безумовне прийняття прав і обов’язків, що випливають з договору довічної ренти.

Крім того, під час укладання договору довічної ренти доцільно передбачати, щоб виплати довічної ренти здійснювались наперед, а не після закінчення кожного календарного кварталу, оскільки мета її – забезпечення майбутніх потреб одержувача ренти, тому що вона повинна надавати йому засоби до існування. Диспозитивний характер ст. 738 ЦК України дозволяє включати таку умову в договір.

Виділення вищерозглянутих різновидів договору ренти (з виплатою ренти в грошовій або іншій формі ст. 731 ЦК) має певні об’єктивні передумови. Коли грошова форма розрахунків ще не набула достатнього розвитку, переважно вдавалися до укладення договору з виплатою ренти в натуральній формі. Майном, що відчужувалося під виплату такої ренти, переважно, були земельні наділи або ділянки, які можна було обробляти й, з частини тих плодів, що вони давали в результаті обробки, виплачувати натуральну ренту [2, с. 80]. У такому разі договір натуральної ренти нагадував собою договір міни, з тією особливістю, що в ньому замість відчуженого майна періодично виплачувалася натуральна рента.

Звичайно, це не той договір міни, у його сучасному розумінні, в якому кожна із сторін одночасно виступає продавцем і покупцем того товару, який вона обмінює (ст. 715 ЦК). У даному випадку натуральний обмін представляє собою нееквівалентний обмін майновими благами, що зумовлений умовами договору натуральної ренти, яка має виплачуватися до тих пір, поки відбувається користування земельною ділянкою на праві власності (Як відомо, у середні віки подібне право власності називалося dominium utile  й носило залежний характер від dominium directum та ґрунтувалося на концепції теорії розщепленої власності. З рецепцією римських поглядів, згідно яких на одну і ту ж річ не може бути однакового права власності, від теорії розщепленої власності відмовилися). Якщо виплати натуральної ренти стають «непосильними» платнику, від них можна було позбавитися, шляхом відмови від земельної ділянки обтяженої (земельною) рентою [2, с. 188]. Якщо потім цією покинутою земельною ділянкою заволодіє яка-небудь інша особа, вона автоматично стає зобов’язаною до виплати ренти. Отже, натуральна рента обтяжує не платника ренти, а земельну ділянку з її приналежностями тому свого часу вважалося, що право на неї є речовим [13, с. 352], а не особистим  (Таким чином, можна стверджувати, що на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 735 ЦК договором ренти встановлюється речове право на ренту). Це свідчить про те, що договір натуральної ренти не є різновидом договору міни, а лише зовні схожий на нього.

Разом з тим, коли на зміну натуральному обміну прийшов грошовий обмін, грошова рента як більш прогресивна форма оплати, поступово витіснила собою натуральну ренту.  Договори, в яких мала замість відчуження земельної ділянки періодично виплачуватися грошова рента, також носили нееквівалентний характер й, були подібними за своїм юридичним змістом до договору натуральної ренти. Розглядати їх тут більш детально не має місця та сенсу, оскільки потреби в такій ренті зараз нема.

Щодо виділення іще двох різновидів договору ренти (підрядо-подібного і послуго-подібного), думаємо, все це має певну теоретичну надуманість, а ніж практичне підґрунтя і спрямованість. В національному майновому обороті таких різновидів договору ренти ніколи не зустрічалося. Тому їх виділення, на підставі закріплення в ЦК можливості передбачення встановлення виплат ренти у формі виконання робіт або надання послуг (ст. 737 ЦК), уявляється наслідком нічим не підтвердженої «фантазії» нашого законодавця, так само як і автора цих рядків.

Проте, якщо поглянути на практичний досвід Німеччини там зустрічався договір ренти з умовою періодичного виконання робіт з метою полагодження й підтримки в належному стані мосту [14, с. 350]. Якщо усе ж таки припустити, що подібний договір ренти може бути коли-небудь укладено, тоді, думається, до нього в субсидіарному порядку мають застосовуватись відповідні положення про договір підряду, чи про договори з надання послуг, якщо це не суперечить суті відповідного договору ренти. До тих пір поки цього не сталося, про них також немає сенсу тут розмірковувати.

Підводячи підсумок всьому сказаному, можна зробити декілька висновків:

    по-перше, всі нормативні положення глави 56 (Рента) ЦК мають універсальний характер по відношенню до будь-якого виду договору ренти;
    по-друге, розмежування безстрокового і строкового різновидів договору ренти має важливе практичне значення, оскільки від того на який строк він укладається залежить те, які нормативні положення Глави 56 (Рента) ЦК мають застосовуватись для його відповідного правового врегулювання. Правила про викуп ренти мають застосовуватися лише до договору безстрокової ренти і не повинні застосовуватися до договору строкової ренти;
    по-третє, диференціація договору ренти на два такі види як договір безстрокової ренти і договір строкової ренти, носить більше теоретичний, а ніж, прикладний практичний характер. Така диференціація можлива, але в ній має більш чітко простежуватися практична залежність термінології, оскільки юридична наука цивільного права є прикладною, юридичною наукою. Про це не варто забувати.

У скороченому вигляді статтю опубліковано: // Науковий вісник Ужгородського національного університету: серія «Право». – Ужгород, 2012. –  Випуск № 20. – Ч. 1. – Т. 2. – С. 9-12.

Література

    Уложение гражданское. Проект (с объяснениями). Высочайше Учрежденной Редакционной Комиссии по составлению гражданского уложения. — СПб.: Гос. тип., 1889. — Кн.5 — Т.5. — 696с. Як відомо, цей законопроект так і не був прийнятий.
    Кассо Л.А. Понятие о залоге в современном праве. — М.: Статут, 1999. — 286с.
    Халецкая Т.М. Место договора ренты в системе обязательственного права // Право Беларуси, — 2004, — № 40.
    Пучковський С.В. Види договору ренти [Електронний ресурс] — Режим доступу: www.reallook.com.ua/4899/vidi-dogovoru-renti/. Туряниця Н.В. Поняття та ознаки договору ренти [Електронний ресурс] — Режим доступу: ua-reporter.com/novosti/108229. Договір ренти і його види [Електронний ресурс] — Режим доступу: www.donlcc.com/index.php?artid=2046.
    Бенедисюк И. Договор ренты // Бухгалтерия, — 2005 — N14 (637) [Електронный ресурс] — Режим доступа: www.buhgalteria.com.ua/Hit.html?id=907.
    Вікіпедія. [Електронний ресурс] — Режим доступу: uk.wikipedia.org/wiki/Земельна_рента.
    Морандьер Л. Ж. Гражданское право Франции. — М.: Из — во. Иностранной литературы, 1961. — Т.3. — 748с.
    Морандьер Л. Ж. Гражданское право Франции. — М.: Изд-во. Иностранной литературы, 1958. — Т.1. — 541с.
    Апанасюк М.П. Походження договору ренти // Вісник Університету внутрішніх справ. (Спецвипуск). — 2000.
    Бару М.И. Договорное обязательство о содержании // Ученые записки Харьковского юридического института. — 1948. — Вып. 3.
    Пляниоль М. Курс Французского гражданского права. — Петрокровь: Тип. С. Панского, 1911. — Вып.5 — Ч. 2. — 847с.
    Цион К. Тонтины и страхование жизни. — СПб.:, 1891. — 55с.
    Победоносцев К.П. Курс гражданского права. — СПб.: Синодальная тип., 1880 — Т.3. — 640с.
    Дорнбергер Г. Клейне Г. Клингер Г. Пош М. Гражданское право ГДР.: Вещное право. -  М.: Иностр. лит., 1959. — 426с.

pravotoday.in.ua