Минимизация рисков при суррогатном материнстве

Минимизация рисков при суррогатном материнстве
Народна мудрість говорить «з дітьми багато клопоту, та без них – і світ немилий». Однак на жаль на сьогоднішній день ми живемо у суспільстві де не всі керуються такими принципами, адже з кожним роком в країні збільшується кількість жінок, які з тих чи інших причин залишають своїх дітей на вулиці. Дійсно, такі вчинки є незрозумілими для багатьох, а в першу чергу для тих, які через проблеми із здоров’ям, не можуть мати власних дітей. В Україні на сьогодні існує декілька методів боротьби із безпліддям, однак існують випадки, коли жоден із них не допомагає, та організм жінки не здатен зачати та виносити дитину, тому існує два виходи із даної ситуації: перший — це усиновлення, а другий — це сурогатне материнство. Що стосується сурогатного материнства, то слід зазначити, що в нашій державі, на відміну від багатьох інших держав воно існує, однак є недостатньо чітко закріпленим на законодавчому рівні. По — перше, в ч.3 ст. 51 Конституції України закріплено, що сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до ч. 7 ст. 281 Цивільного кодексу України повнолітні  жінка  або  чоловік  мають  право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм  допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами, встановленими   законодавством. Згідно ст. 48 Основ законодавства про охорону здоров’я застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється згідно з умовами та порядком, встановленими центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я, за медичними показаннями повнолітньої жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці. У  Наказі МОЗ №771 від 23.12.2008 р. «Про затвердження Інструкції про порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій» у розділі 7 зазначається про обсяг обстеження осіб, щодо яких проводяться лікувальні програми, про показання до сурогатного материнства. Відповідно до п.4 розділу 7 даного наказу сурогатною матір’ю може бути повнолітня дієздатна жінка за умов  наявності власної здорової дитини, її добровільної письмово оформленої згоди, а також за відсутності медичних протипоказань. Відповідно до ч. 2 ст. 123 Сімейного кодексу України у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя. Положення ст. 139 Сімейного кодексу України передбачають можливість оспорювання материнства жінкою, яка записана матір’ю дитини, або жінкою, яка вважає себе матір’ю дитини, але не записана нею. Проте не допускається оспорювання материнства біологічної матері сурогатною матір’ю. Зазначене положення регламентоване законодавчо, щоб попередити претензії та намагання сурогатної матері залишити дитину собі. Щодо ж стосується державної реєстрації народження дитини, то відповідно до ч.11 ст. 3 Наказу Міністерства Юстиції України «Про затвердження Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні» у  разі  народження  дитини жінкою,  якій в організм було перенесено  ембріон  людини,  зачатий   подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, державна реєстрація народження проводиться за  заявою  подружжя,  яке  дало згоду на таке перенесення. У цьому разі одночасно з документом, що підтверджує факт народження дитини цією  жінкою,  подається  заява про  її  згоду  на  запис  подружжя  батьками дитини,  справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, а також довідка про генетичну  спорідненість  батьків /матері чи батька/ з плодом. При цьому в графі "Для відміток" актового  запису про народження робиться такий запис: "Матір’ю дитини згідно з медичним свідоцтвом про народження є громадянка (прізвище, власне ім’я, по батькові)", а також зазначаються дата видачі довідки та її номер. Станом на сьогоднішній день народними депутатами України Лук’яновою К.Є. та  Ковалевською Ю.С. підготовлено проект ЗУ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо обмежень у використанні допоміжних репродуктивних технологій” який станом на 21.02.2012 року уже прийнято у першому читанні та підготовлено до другого читання. Відповідно до даного проекту постановляється статтю 123 Сімейного кодексу України доповнити частиною четвертою такого змісту: не визнається батьками дитини подружжя, яке є іноземними громадянами держав, де такий метод застосування репродуктивних технологій заборонений законом”. А також пропонується статтю 48 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” доповнити частинами третьою, четвертою та п’ятою такого змісту: “Вік повнолітньої жінки, щодо якої застосовується штучне запліднення та імплантація ембріона, не повинен перевищувати 49 років на день перенесення ембріонів. У виключних випадках вікове обмеження для жінки може бути збільшено на підставі висновку комісії, утвореної органом центральної виконавчої влади у сфері охорони здоров’я. Допоміжне (сурогатне) материнство здійснюється лише іноземним громадянам тих країн, де ця процедура дозволена законодавством. Умовами проведення допоміжного (сурогатного) материнства є відсутність безпосереднього генетичного зв’язку дитини з допоміжною (сурогатною) матір’ю та генетичний зв’язок принаймні з одним із майбутніх батьків. Право на штучне запліднення та імплантацію ембріону здійснюється в порядку, визначеному законом”. Таким чином аналізуючи положення даних законодавчих актів, а також  положення даного законопроекту приходимо до висновку, що на сьогоднішній день в законодавстві України досить неоднозначно розроблено та досліджено питання сурогатного материнства, і тому на практиці, при його застосуванні виникає надзвичайно багато запитань, а також і правопорушень. На нашу думку, щоб мінімізувати ризики, які можуть настати після народження дитини від сурогатної матері, або ж і ще до її народження, слід усі спірні моменти закріпити у договорі між сурогатною матір’ю та біологічними батьками, адже правильно складений договір повинен містити в собі положення, які б захищали права та законні інтереси усіх учасників даної програми. На нашу думку у договорі повинні бути чітко прописаний предмет договору,  умови виплати грошової допомоги сурогатній матері, місце проживання сурогатної матері в період вагітності; медичний заклад, де буде відбуватися  запліднення;  права та обов’язки сторін, а саме: обов’язок сурогатної матері щодо: надання письмової згоди на запис подружжя батьками дитини; передання дитини після народження її біологічним батькам; обов’язок дотримуватися рекомендацій лікарів, наприклад щодо харчування, виключення шкідливих звичок, тощо; умов конфіденційності, незаподіянння дитині шкоди, обов’язок не переривати вагітність, тощо: обов’язок біологічних батьків: прийняти дитину, оплатити сурогатній матері витрати пов’язані із народженням дитини, тощо; права: право подружжя на інформацію про фізичний і психічний стан сурогатної мати, її вік, про перебіг вагітності; право сурогатної матері на відшкодування своїх особистих і побутових витрат, пов’язаних з вагітністю, тощо; відповідальність сторін та санкції за невиконання чи неналежне виконання умов договору. Крім того штрафні санкції повинні бути істотними для сторін договору задля того, щоб стимулювати сторін виконувати усі умови договору. Також у договорі повинні бути зазначені і форс-мажорні обставини, тобто обставини на які сторони не можуть вплинути при виконанні умов договору, до таких обставин можна віднести наприклад переривання вагітності з незалежних від жінки обставин, коли всі вказівки лікаря було виконано, тоді подружжя не має права вимагати від неї відшкодування збитків. Також необхідно зазначити, що якщо сурогатна матір на момент укладення договору перебувала у зареєстрованому шлюбі, то також потрібно отримати згоду її чоловіка на сурогатне материнство. Необхідно відмітити також і те, що третьою стороною в даному випадку буде виступати медичний заклад де буде проводитись процедура запліднення, та народження дитини, і хоча на сьогоднішній день не передбачено обов’язку приватним медичним закладам на укладення договорів між ними та пацієнтами, на нашу думку укладення такого договору допоможе сторонам захистити свої права та законні інтереси у майбутньому. Тому вважаємо, що медичний заклад доцільно було б вносити у договір у якості третьої сторони, тобто договір буде троьхстороннім, або ж укладати даний договір з медичним закладом кожній стороні окремо з чітко зазначеними умовами проведення такої операції. У договорі також повинні бути прописані предмет договору, ціна договору, права та обов’язки сторін, відповідальність сторін, штрафні санкції за виконання та неналежне виконання умов договору, форс — мажорні обставини, термін виконання умов договору, тощо, адже від медичного закладу в даній ситуації також буде залежати досить багато, а точно прописані умови договору допоможуть сторонам захистити свої права в майбутньому. Штогрин Ольга, юрист ТОВ «ЮК «Старчук Плачинда та партнери» Источник: www.pravotoday.in.ua
17:49
670
RSS
Гость
16:33
[b]Суррогатное материнство должно поддерживаться государством, так как проблема бесплодия становиться довольно серьезной. И суррогатное материснтво последний шанс для бездетной пары стать полноценной семьей и выростить достойного человека. Закон о суррогатном материнстве в Украине защищает права ребенка в первую очередь, так как не дает прав суррогатной матери, в отличии от законов России, где матерью считается женщина что выносила ребенка, т. е. суррогатная мать. [/b]
Загрузка...