Верховна Рада змінила умови отримання допомоги по безробіттю та передбачила реформування державної служби зайнятості

Верховна Рада змінила умови отримання допомоги по безробіттю та передбачила реформування державної служби зайнятості

21 вересня Верховна Рада ухвалила в цілому як закон законопроект про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування служби зайнятості, соціального страхування на випадок безробіття, сприяння продуктивній занятості населення, у тому числі молоді, та впровадження нових активних програм на ринку праці №6067 від 16.09.2021 р.

Прийняттю закону передував висновок Головного юридичного управління, де висловили такі зауваження. 

«У законопроекті передбачено реформування державної служби зайнятості як централізованої системи державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством економіки, та перетворення її в територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Запропоновані проектом зміни до системи одного з центральних органів виконавчої влади, надання державним установам статусу територіальних органів виконавчої влади, визначення повноважень цих територіальних органів, встановлення порядку та строків звільнення та призначення їх керівників суперечить вимогам статей 6, 19, 85, 116 Конституції України, законів «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади».

Крім того, Верховна Рада України не наділена повноваженнями створювати будь-які органи, установи, заклади та вводити будь-які посади», — зазначили у ГЮУ.

Статтею 22 Закону визначено умови та тривалість виплати допомоги по безробіттю.

Змінами до цієї статті збільшується мінімальний страховий стаж, необхідний для отримання права на допомогу по безробіттю, з 6 до 7 місяців протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, а також встановлюється тривалість виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу особи.

Внаслідок запропонованих змін тривалість виплати допомоги по безробіттю для застрахованих осіб, страховий стаж яких менше 30 років, зменшується.

Аналогічні зміни стосуються і тривалості виплати допомоги по безробіттю молоді, яка закінчила або припинила навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і яка потребує сприяння у працевлаштуванні на перше робоче місце, і внутрішньо переміщеним особам, які не мають документів, необхідних для надання статусу безробітних (з 180 до 120 днів).

«Відтак, запропоновані у проекті зміни до статті 22 Закону не відповідають вимогам частини третьої статті 22 Конституції України, якими не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів», — зауважує ГЮУ.

У частині першій статті 23 Закону, викладеній у проекті в новій редакції, змінено розмір допомоги по безробіттю, що встановлюється залежно від страхового стажу зареєстрованого безробітного.

Внаслідок запропонованих змін зменшено на 5 відсотків розмір допомоги по безробіттю зареєстрованим безробітним, які мають страховий стаж від 2 до 3 років, від 10 до 24 років. Крім цього, розмір допомоги по безробіттю після закінчення першої половини строку тривалості її виплати зменшується до 50 відсотків визначеного розміру. Відповідно до діючих положень статті 23 Закону допомога по безробіттю виплачується перші 90 календарних днів у розмірі 100 відсотків визначеного розміру, наступні 90 календарних днів – у розмірі 80 відсотків, у подальшому – у розмірі 70 відсотків визначеного особі розміру допомоги.

Запропоновані у проекті зміни до статті 23 Закону не узгоджені із приписами частини третьої статті 22 Конституції України, оскільки звужують зміст та обсяг існуючих прав застрахованих осіб на соціальний захист у разі безробіття.

У змінах до абзацу другого частини п’ятої статті 23 Закону визначено, що допомога по безробіттю не може перевищувати півтора розміру мінімальної заробітної плати, установленої законом.

«Проте таке положення не узгоджується із застереженням, передбаченим пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII, що з 1 січня 2017 року мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат», — зауважили у ГЮУ.

Таке ж зауваження стосується і змін до частини першої статті 29, пункту 33 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону.

«Положення пунктів 32 і 33 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону, викладених у проекті у новій редакції, щодо надання повноважень Кабінету Міністрів України під час дії карантину та/або виникнення надзвичайної ситуації, та/або введення надзвичайного або воєнного стану визначати особливості порядку реєстрації, перереєстрації безробітних, призначення, припинення, відкладення, скорочення тривалості виплати допомоги по безробіттю, відмінні від встановленого порядку, перелік видів забезпечення, соціальних послуг, компенсацій та допомоги у сферах зайнятості та загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, затверджувати бюджет Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття без погодження правлінням цього Фонду тощо.

Перш за все такі положення не відповідають статті 75 Конституції України, яка визначає єдиним органом законодавчої влади в Україні парламент. До того ж питання визначення видів матеріального забезпечення, умов їх надання та строків виплати, розмір допомоги по безробіттю стосуються прав людини і громадянина, гарантій цих прав, належать до основ соціального захисту, а відтак згідно з пунктами 1 і 6 частини першої статті 92 Конституції України визначаються виключно законами.

Зазначені положення прийнятого Закону не узгоджені із принципами загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, а саме надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування на випадок безробіття, диференціації розмірів виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу та тривалості безробіття, паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців.

Абзацом сімнадцятим пункту 33 розділу VIII встановлено, що максимальний розмір допомоги по безробіттю не може перевищувати розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, що на третину зменшує максимальний розмір допомоги, встановлений Законом України від 21 квітня 2022 року № 2220-ІХ.

Таке положення не відповідає принципу соціального страхування щодо диференціації розмірів виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу та тривалості безробіття та звужує обсяг прав застрахованих осіб, що суперечить приписам частини третьої статті 22 Конституції України.

Частиною другою статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» (в редакції проекту) передбачено, що для сприяння зайнятості зареєстрована безробітна особа раз на п’ять років має право на працевлаштування у роботодавця з компенсацією за неї витрат відповідно до цього Закону (крім професійного навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації), якщо інше не передбачено положеннями цього Закону. Проте проектом не визначено умови реалізації безробітним такого права, що не забезпечує завершеного правового механізму реалізації його положень, що призведе до неповноти правового регулювання цієї сфери та унеможливлення реалізації безробітним свого права.

Частиною третьою зазначеної статті (в редакції проекту) встановлено, що «компенсації, допомоги, інші виплати (далі — державна допомога) суб’єктам господарювання, передбачені цим Законом, статтями 7 та 71 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, надаються з урахуванням положень Закону України “Про державну допомогу суб’єктам господарювання”.

Проте проектом не визначено, які саме положення останнього Закону мають бути враховані, з огляду на форми державної допомоги, визначені статтею 4 Закону України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання», та відповідні умови її надання.

Такі положення проекту не відповідають принципу правової визначеності.

У нормах Закону «Про зайнятість населення» (в редакції проекту) застосовано термін «кар’єрний радник». Проте зміст цього терміна в проекті не визначений, як і вимоги до такого працівника.

У змінах до пункту 52 розділу ІХ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про зайнятість населення» та змінах до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» застосовані терміни «непідконтрольна територія», «підконтрольна територія», «деокупація (розблокування) територій», які не визначені та не використовуються у зазначених законах.

Положення пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» проекту, яке містить доручення КМУ у шестимісячний строк забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації положень цього Закону, приведення своїх нормативно-правових актів та актів центральних органів виконавчої влади у відповідність з цим Законом свідчить про відсутність достатніх і завершених механізмів для реалізації положень закону у разі його прийняття, оскільки виконання норм закону ставиться в залежність від прийняття у майбутньому відповідних підзаконних актів», — зазначили у ГЮУ.

Зазначимо, що наразі фіналізований текст закону не оприлюднено, і він має вигляд таблиці до другого читання.

Джерело

23:35
68
RSS
Нет комментариев. Ваш будет первым!
Загрузка...