Оказание правовой помощи в имущественных правоотношениях и наследовании в соответствии с положениями

Оказание правовой помощи в имущественных правоотношениях и наследовании в соответствии с положениями

Оказание правовой помощи в имущественных правоотношениях и наследовании в соответствии с положениями Конвенции о правовой помощи и правовых отношениях по гражданским, семейным и уголовным делам от 22 января 1993 года
О.В.Залізнюк, провідний спеціаліст відділу правової допомоги та легалізації документів Управління нотаріату та фінансового моніторингу юридичних послуг Департаменту нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу

Надання правової допомоги у майнових правовідносинах та спадкуванні відповідно до положень Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року

22 січня 1993 року держави-члени СНД (Договірні Сторони) підписали Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (далі – Конвенція). Цей документ спрямований на забезпечення належного захисту прав і законних інтересів осіб, що проживають на територіях країн СНД.

10 листопада 1994 року Верховною Радою України було ратифіковано цю Конвенцію та 14 квітня 1995 року вона набула чинності для України.

Зазначену Конвенцію слід застосовувати у відносинах України з Республікою Білорусь, Азербайджанською Республікою, Республікою Узбекистан, Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Таджикистан, Республікою Вірменія, Киргизькою Республікою, Республікою Молдова, Грузією та Туркменістаном.

Відповідно до статті 1 Конвенції громадяни кожної із її держав-учасниць (далі – Договірні Сторони), а також особи, що проживають на їхніх територіях, користуються на території всіх інших Договірних Сторін по відношенню до своїх особистих і майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни даної Договірної Сторони.

Громадяни кожної Договірної Сторони, а також особи, які проживають на їхніх територіях, мають право вільно та безперешкодно звертатися до суду, прокуратури та інших установ кожної Договірної Сторони, до компетенції яких відносяться цивільні, сімейні та кримінальні справи, можуть бути їх учасниками, подавати клопотання, подавати позови і здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що і громадяни кожної Договірної Сторони.

Відповідно до статті 5 Конвенції, при здійсненні правової допомоги компетентні установи юстиції Договірних Сторін зносяться одна з одною через свої центральні органи, якщо цією Конвенцією не передбачений інший порядок зносин.

У статті 14 Конвенції передбачений обов’язок Договірних Сторін пересилати на прохання без перекладу і безкоштовно свідоцтва про реєстрацію актів цивільного стану, документи про освіту, стаж роботи та інші документи, що стосуються особистих або майнових прав і інтересів громадян запитуваної Договірної Сторони й інших осіб, що проживають на їхній території.

При виконанні статті 14 Конвенції центральним органом в Україні є Міністерство юстиції України.

28 березня 1997 року у Москві було підписано Протокол (далі-Протокол) до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, який набрав чинності в України з 17 вересня 1999 року.

Зазначеним Протоколом, зокрема, внесено зміни до статей 5 та 14 Конвенції, а саме — при здійсненні правової допомоги компетентні установи юстиції Договірних Сторін зносяться одна з одною через свої центральні, територіальні та інші органи, якщо цією Конвенцією не передбачений інший порядок зносин. Договірні Сторони визначають перелік своїх центральних, територіальних та інших органів, уповноважених на здійснення безпосередніх зносин, про що повідомляють депозитарія (держава, міжнародна організація або її головна виконавча посадова особа, якій здається на зберігання оригінал міжнародного договору і яка виконує стосовно цього договору функції, передбачені міжнародним правом).

Зміни, що внесені Протоколом до положень цієї Конвенції, необхідно застосовувати у відносинах України з Республікою Білорусь, Республікою Казахстан, Республікою Таджикистан, Республікою Вірменія та Російською Федерацією та Республікою Молдова.

Отже, у відносинах із цими державами статті 5 та 14 Конвенції діють виключно у редакції цього Протоколу.

У Конвенції передбачено можливість пересилати установами юстиції Договірних Сторін свідоцтва про реєстрацію актів громадянського стану без перекладу і безкоштовно – безпосередньо через органи реєстрації актів громадянського стану Договірних Сторін з повідомленням громадян про пересилання документів. На таких самих умовах мають передаватися документи про освіту, трудовий стаж та інші документи, що стосуються особистих або майнових прав та інтересів власних громадян та інших осіб, які проживають на їхніх територіях. Водночас Протоколом до Конвенції запроваджується обов‘язковий переклад російською мовою, у випадку виконання документів державними мовами Договірних сторін.

На сьогодні Міністерство юстиції України вже отримало від Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Республіки Таджикистан списки управлінь юстиції, які наділені правом прямих зносин з відповідними управліннями юстиції України.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України «Про запровадження безпосередніх зносин органів юстиції України в рамках Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року в частині виконання доручень у цивільних справах» від 2 серпня 2007 року №597/5, на виконання статті 5 Конвенції в редакції Протоколу до неї, з 1 жовтня 2007 року були визначені органи, що уповноважені на здійснення безпосередніх зносин з відповідними уповноваженими органами Договірних Сторін Протоколу. Такими органами є — Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

Водночас, ціла низка країн не приєднались до Протоколу у частині розширення компетентних органів юстиції, уповноважених безпосередньо надавати правову допомогу, і здійснюють правове співробітництво виключно через центральні органи виконавчої влади. Серед них Республіка Молдова, Республіка Узбекистан, Киргизька Республіка, Азербайджанська Республіка, Грузія та Туркменістан.

Отже, при виконанні статті 14 Конвенції виключно через Міністерство юстиції України здійснюються зносини з компетентними установами юстиції:

        Республіки Узбекистан;
        Киргизької Республіки;
        Республіки Азербайджан;
        Грузії;
        Туркменістану.

При виконанні пункту першого статті 14 Конвенції безпосередні зносини здійснюють Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, визначені з цією метою Міністерством юстиції України у відносинах з компетентними установами юстиції:

        Республіки Білорусь;
        Республіки Казахстан;
        Республіки Молдова;
        Республіки Таджикистан;
        Республіки Вірменія;
        Російської Федерації.

При виконанні пункту другого статті 14 Конвенції у відносинах з компетентними установами юстиції:

        Республіки Білорусь;
        Республіки Казахстан;
        Республіки Таджикистан;
        Республіки Вірменія;
        Російської Федерації.

Принагідно також згадати і про наявність ряду чинних двосторонніх договорів України, які теж охоплюють відносини в частині надання правової допомоги, майнових правовідносин та спадкування:

        договір між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 9 січня 1995 року;
        договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 13 грудня 1993 року;
        договір між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах від 19 лютого 1998 року.

Відповідно до статті 13 Конвенції усі документи, складені та посвідчені згідно із чинним законодавством країни не потребують додаткового посвідчення і користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів. До таких документів може бути зроблений переклад на російську мову, справжність перекладу або підпису перекладача на яких повинен бути засвідчений у встановленому порядку державним або приватним нотаріусом України. Такі документи повинні бути прийняті на території країн СНД без будь-якого додаткового засвідчення.

Слід також згадати і статтю 17 Конвенції, відповідно до якої у відносинах одна з одною при виконанні цієї Конвенції установи юстиції Договірних Сторін користуються державними мовами Договірних Сторін або російською мовою.

Протоколом від 1997 року зазначену статтю було доповнено реченням такого змісту:

«У випадку виконання документів державними мовами Договірних Сторін до них додаються засвідчені переклади російською мовою».

Конвенція також врегульовує майнові питання. Право власності на нерухоме майно та питання про те, яке майно є нерухомим, визначається згідно із законодавством країни, на території якої розташоване майно.

Право власності на транспортні засоби, що підлягає внесенню до державних реєстрів, визначається по законодавству Договірної Сторони, на території якої розташований орган, який здійснював таку реєстрацію транспортного засобу.

Виникнення і припинення права власності чи іншого речового права на майно, яке є предметом угоди визначається по законодавству місця укладення угоди, якщо інше не передбачене угодою сторін.

Зобов’язання про відшкодування шкоди, крім тих, що передбачені договорами і іншими правомірними діями, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце подія чи інша обставина, що слугувала основою для вимоги про відшкодування шкоди.

Конвенція закріплює право громадян кожної із Договірних Сторін щодо успадковування на територіях інших Договірних сторін майна чи прав за законом чи заповітом на рівних умовах і в тому ж обсязі, що і власні громадяни. Право спадкування нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої розташоване це майно.

Відповідно до статті 45 Конвенції право спадкування майна визначається по законодавству тієї Договірної Сторони, на території якої спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. Однак, право спадкування нерухомого майна визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.

Згідно зі статтею 48 Конвенції провадження в справах про спадкування рухомого майна мають вести установи Договірних Сторін, на території яких спадкодавець мав місце проживання у момент своєї смерті.

Провадження в справах про спадкування нерухомого майна компетентні вести установи Договірних Сторін, на території яких знаходиться нерухоме майно.

Якщо спадкодавець на день своєї смерті проживав на території однієї із країн, що зазначені вище, і до складу спадкового майна входять грошові вклади, то для вирішення питання щодо оформлення спадкових прав потрібно звертатися до компетентних органів країни, у якій проживав спадкодавець на день своєї смерті.

Якщо спадкується нерухоме майно, то потрібно звертатися до компетентної установи Договірної сторони, на території якої знаходиться це майно.

Що стосується заповіту, то здатність до складання та скасування заповіту, а також форма заповіту і його зміна визначаються згідно з правом тієї країни, де заповідач мав місце проживання на момент складання заповіту. Однак заповіт чи його зміна не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам права місця його складення.

У Конвенції досить детально розроблений механізм та обсяги надання правової допомоги, а також форма та зміст доручень про надання правової допомоги. Ці дані активно використовуються в українській нотаріальній практиці, оскільки Закон України «Про нотаріат» дає право нотаріусам або посадовим особам, які вчиняють нотаріальні дії, витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Зокрема, для видачі свідоцтва про право на спадщину, а також для підтвердження родинних стосунків нотаріус перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину.

З цією метою, у разі необхідності, нотаріус готує відповідний запит до компетентних органів іншої держави (країни-учасниці Конвенції) щодо отримання відповідних відомостей чи документів, необхідних для оформлення спадщини.

Наприклад, відомості щодо реєстрації, місця проживання, наявності спадкової справи, заповіту, копії актового запису про народження, шлюб, розірвання шлюбу, смерть.

При оформленні таких запитів, нотаріус повинен керуватися статтею 7 Конвенції, яка встановлює основні вимоги до запитів.

Зокрема, запит нотаріуса повинен містити:

        найменування установи, якій адресується запит;
        найменування установи, яка направляє запит;
        найменування справи, щодо якої готується запит про правову допомогу;
        зміст запиту та інші відомості, необхідні для його виконання.

Зміст запиту повинен містити:

    Прізвище, ім’я, по-батькові особи щодо якої готується запит;
    дату народження (у разі наявності таких відомостей) та дату смерті особи, щодо якої готується запит. Якщо дата народження або дата смерті не вказана, то необхідно додавати копію свідоцтва про народження чи смерть, тощо;
    останнє місце проживання померлого, щодо якого витребовується інформація;
    адреси та назви установ від яких необхідно витребувати інформацію (назва нотаріальної контори, банківської установи);

Додатково можна зазначити будь-яку іншу інформацію, яка може бути корисною для надання відповіді по суті порушених питань.

Запит повинен бути підписаний керівником установи (завідувачем державною нотаріальною конторою чи приватним нотаріусом) та скріплений гербовою печаткою цієї контори чи печаткою приватного нотаріуса.

Крім того, запити нотаріусів повинні відповідати вимогам Правилам ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5.

Договірні Сторони самі сплачують всі витрати, що виникають під час надання правової допомоги на їхніх територіях.

Одночасно, слід зазначити, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (стаття 1223 Цивільного Кодексу України). У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 зазначеного Кодексу.

Статтею 1270 Кодексу передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно статті 1269 Кодексу, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Видача такого свідоцтва конкретними строками не обмежується (частина перша статті 1296 Кодексу).

Частиною першою статті 1297 Кодексу передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до статті 1221 Кодексу місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Якщо по законодавству Договірної Сторони, яке потрібно застосовувати при спадкуванні, спадкоємцем є держава, то рухоме майно, що є предметом спадкування, переходить до Договірної Сторони, громадянином якої був спадкодавець на момент смерті, нерухоме майно – Договірній Стороні, на території якої воно знаходиться.

Установи Договірних Сторін приймають відповідно до вимог внутрішнього законодавства заходи, які необхідні для забезпечення охорони спадщини, що залишене на їхніх територіях громадянами інших договірних Сторін, чи для управління ним.

Про заходи, які були прийняті для охорони спадкового майна, негайно повідомляється дипломатичному представництву чи консульській установі Договірної Сторони, громадянином якої був спадкодавець. Таке представництво чи установа може приймати участь в здійсненні цих заходів.

Отже, враховуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що приєднання України до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах є одним із важливих кроків нашої держави на шляху до всебічного забезпечення належного захисту прав і законних інтересів наших громадян.


Источник: http://www.minjust.gov.ua

http://pravotoday.in.ua

1402
RSS
Нет комментариев. Ваш будет первым!
Загрузка...