Визнання особи безвісно відсутньою та набуття статусу особи, зниклої безвісти: в чому різниця?

Визнання особи безвісно відсутньою та набуття статусу особи, зниклої безвісти: в чому різниця?

Міністерство юстиції надає роз'ясненнящодо різниці між визнанням особи безвісно відсутньою та набуття статусу особи, зниклої безвісти

Джерело

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну життя та благополуччя десятків тисяч людей опинилися під загрозою через дії російських загарбників. Для людей, які втратили зв'язок з близьким чоловіком, є важливим визначення правового статусу особи, місцезнаходження якої невідоме.

Особа, яка пропала безвісті — це фізична особа, щодо якої немає відомостей про її місцеперебування на момент подання заявником заяви про її розшук.

Відповідно до частини третьої статті 43 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою визначення Цивільним процесуальним кодексом України (далі ЦК України). До встановлення факту відсутності особи у визначеному законом порядку вважається, що особа здійснює свої права та обов'язки.

Особа, яка зникла безвісти за особливих обставин — це особа, яка зникла безвісті у зв'язку зі збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру.

Правовий статус осіб, які зникли безвісті за особливих обставин, визначається Законом України «Про правовий статус осіб, що зникли безвісті за особливих обставин» (далі — Закон) та іншими законами України, а також міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надані Верховною Радою України.

Зазначимо, що за деякої подібності зазначених зрозуміти, визначених національним законодавством України, існують істотні відмінності у відповідних правових статусах. Зокрема, законодавством визначено різні способи їхнього набуття. Так, фізичну особу може бути визнано безвісно відсутньою лише в судовому порядку. У свою чергу, особа набуває статусу такої, що зникла без вісті, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до відповідного Реєстру.

Відповідно до частини першої статті 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року на місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Крім того, частиною іншою зазначеної статті визначено, що в разі неможливості встановити день отримання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, в якому були отримані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць — перше січня наступного року.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, що пропали безвісти за особливих обставин, у порядку, передбаченому зазначеним Законом, та вважається такою, що пропала без вісті за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи. Особа вважається зниклою безвісті за особливих обставин до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому Законом України «Про правовий статус осіб, які зникли безвісті за особливих обставин».

Надання особі статусу пропаної безвісті за особливих обставин відповідно до цього Закону не лишає її родичів або інших осіб права звернення до суду із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою в порядку, передбаченому законодавством (частина третя статті 4 Закону).

Частиною четвертою статті 4 Закону визначено, якщо особа, яка пропала безвісті за особливих обставин, була оголошена померлою, але її місцеперебування, місце поховання чи місцезнаходження її останків не було встановлено, проведення розшуку в розумінні цього Закону місцезнаходження її останків.

Порядок розгляду судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою визначень Главою 4 Розділу IV ЦПК України.

Відповідно до положень статті 305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.

Стаття 306 ЦПК України встановлює вимоги щодо інформації, яка має бути зазначена у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Так, у заяві повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявнику признати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка зникла безвісти, або обставини, що дають підстави припускати її загибель від певного несчастного випадку.

Частиною першою статті 307 ЦПК України визначено, що до початку розгляду справи суд встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації), органи реєстрації місця проживання осіб або органи місцевого самоврядування) та за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.

Одночасно суд вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено (частина друга статті 307 ЦПК України). На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, відповідно до частини першої вищевказаної статті, нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.

Звертаємо увагу, що положеннями статті 44 ЦК України передбачено порядок встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою.

Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, що зникла безвісти за особливих обставин, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном у її інтересах (частина третя статті 44 ЦК України) ).

Згідно з частиною четвертою статті 44 ЦК України за заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, яка пропала без вісті за особливих обставин, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язані утримувати.

Опіка над майном припиняється в разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також в разі появи особи, пропаної безвісті за особливих обставин (частина п'ята статті 44 ЦК України).

Слід зауважити, що згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій запроваджено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються у цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі неможливості здійснення правосуддя судом з об'єктивних причин під час воєнного чи надзвичайного стану, у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в такому суді, за рішенням Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови Верховного Суду, шляхом її передачі до суду, який є найбільш територіально наближеним до суду, який не може здійснювати правосуддя, або іншого визначеного суду. У разі неможливості здійснення Вищою радою правосуддя такого повноваження воно здійснюється за розпорядженням Голови Верховного Суду. Відповідне рішення є також підставою для передачі всіх справ, які перебували на розгляді суду, територіальна підсудність якого змінюється.

178
RSS
Нет комментариев. Ваш будет первым!
Загрузка...