Визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню: позиція ВС

Визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню: позиція ВС

Источник

ВС роз’яснив, що є достатньою правовою підставою для визнання за рішенням суду виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Факт недотримання стягувачем положень ч. 3 ст. 24 та ч. 1 ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» і нездійснення ним до вчинення виконавчого напису реєстрації у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження є достатньою правовою підставою для визнання за рішенням суду виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/10002/19.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що дочірнє підприємство «П» Першого національного аграрного кооперативу звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «А» про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського місткого нотаріального округу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виконавчий напис було вчинено за договором застави, укладеним на забезпечення виконання зобов’язань по кредитному договору, проте, в порушення норм чинного законодавства, що регулює порядок звернення стягнення на предмет застави, відповідачем не зареєстровано в реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження; вказана у виконавчому написі сума боргу не є безспірною, оскільки наявний судовий спір щодо вказаної заборгованості; приватний нотаріус вчинив оспорюваний напис без обов’язкових для цього документів.

Рішенням Господарського Суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовлено.

Висновок Верховного Суду

Щодо доводів скаржника про те, що до заяви відповідача не було надано доказів реєстрації у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження та надсилання повідомлення про реєстрацію таких відомостей боржнику, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Судді ВС підкреслили, що відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов’язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов’язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження (ч. 1 ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»).

Тобто законодавець визначив, що для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника про порушення забезпеченого обтяженням зобов’язання та зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Водночас із наведених положень законодавства не вбачається обов’язку щодо направлення саме боржнику доказів про здійснення відповідної реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, водночас встановлено обов’язок надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов’язання.

При цьому ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави.

ВС підкреслив, що факт недотримання стягувачем положень ч. 3 ст. 24 та ч. 1 ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» і нездійснення ним до вчинення виконавчого напису реєстрації у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження є достатньою правовою підставою для визнання за рішенням суду виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Так, ВС зауважив, що висновки судів у даній справі ґрунтуються на встановлених обставинах про те, що витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, підтверджує те, що відповідачем 18.03.2019 було зареєстровано звернення стягнення на підставі договору застави, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

Таким чином, стягувачем (відповідачем) із дотриманням вказаних вище норм здійснено реєстрацію у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження.

Також судами встановлено, що відповідач звертався до позивача з вимогою в якій вимагав виконати порушене зобов'язання та повернути суми кредиту за кредитним договором та сплатити штрафні санкції протягом 30 календарних днів від дати отримання цієї вимоги та повідомив, що у разі непогашення заборгованості у встановлений термін банком буде ініційовано примусове звернення стягнення на предмет застави, згідно з договором застави для забезпечення своєчасного та повного виконання умов кредитного договору.

Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що наведені позивачем підстави оскарження спірного виконавчого напису нотаріуса не знайшли підтвердження, у зв'язку з чим правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.

860
RSS
Нет комментариев. Ваш будет первым!
Загрузка...