Цивільний процесуальний кодекс України: питання до обговорення

Цивільний процесуальний кодекс України: питання до обговорення

Відповіді на деякі питання щодо застосування окремих норм нового Цивільного процесуального кодексу...

Нещодавно на теренах Інтернету один з суддів Верховного Суду слушно поставив деякі питання щодо застосування окремих норм нового Цивільного процесуального кодексу. Не втручаючись в повноваження суду щодо тлумачення та застосування норм ЦПК, та наголошуючи на тому, що все нижченаведене є суб’єктивною думкою, автор в порядку дискусії спробував дати відповідь на деякі поставлені запитання.


Стосовно малозначності справ

Питання:

1.1. Чи автоматично закон визначає малозначними усі справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (окрім випадків, визначених частиною четвертою статті 274 ЦПК України), або ж встановлення «малозначності» справи можливо лише ухвалою суду першої інстанції як щодо пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, так і щодо пункту 1?

Так, усі справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є імперативно малозначними справами відповідно до п.1 ч.6 ст.19 ЦПК. Цей висновок слідує з сукупного тлумачення ч.6 ст.19, ч.1, ч.2 ст.274 та ч.1, ч.2 ст.277 ЦПК. Відповідно до ч.1 ст. 274 у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин. Структура даної норми свідчить про її імперативний характер.


Відповідно до ч.2 ст.274 ЦПК у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. На відміну від ч.1 ст.274 у ч.2 законодавець використовує диспозитивний принцип віднесення судом справ до категорії малозначних.


Відповідно до п.1 ст. 277 ЦПК питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Але лише у випадку, передбаченому ч.2 ст.274 ЦПК, суд з урахуванням конкретних обставин справи може задовольнити клопотання позивача щодо розгляду справи в порядку спрощеного провадження; або 2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження.


Таким чином, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (окрім випадків, визначених частиною четвертою статті 274 ЦПК України). Такі справи імперативно мають розглядатися в порядку спрощеного провадження, про що суд повинен зазначити в ухвалі про відкриття провадження у справі.


1.2. Чи вважатиметься малозначною справа, яка була розглянута за правилами загального позовного провадження, але підлягала розгляду за правилами спрощеного позовного провадження як малозначна?


Так, вважатиметься. Виходячи з доводів, викладених в питанні 1.1., закон імперативно відносить до малозначних справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (окрім випадків, визначених частиною четвертою статті 274 ЦПК України). Якщо така справа була розглянута судом в порядку загального позовного провадження, то це не змінює її категорії як малозначної, оскільки це є вимогою цивільного процесуального закону, і свідчить лише про процесуальне порушення з боку суду (фактично порушення принципу процесуальної економії). Проте таке порушення не є обов’язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відповідно до ч.3 ст. 376 ЦПК. Відповідно до абз.2 ч.2 ст. 376 ЦПК порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.


Таким чином, розгляд судом першої інстанції в порядку загального позовного провадження справи, яка є малозначною та підлягала розгляду в спрощеному провадженні, не позбавляє її статусу малозначної. Якщо така справа була вирішена по суті правильно, таке порушення судом норм процесуального права не є підставою для скасування або зміни рішення.


1.3. Чи взагалі можливе представництво особи у Верховному Суді не адвокатом (окрім трудових спорів та законних представників), з огляду на те, що судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню?


Так, можливо.


Ч.1, 2 ст. 60 ЦПК визначає, хто може бути представником в суді: 1) адвокат; 2) законний представник (хто може бути законним представником визначається ст. 59 ЦПК); 3) особа, що досягла 18 років та має цивільну процесуальну дієздатність – при розгляді спорів, що виникають з трудових відносин та в малозначних справах.


Правила віднесення справ до категорії малозначних встановлені ч.6 ст.19, ч.1, 2 ст.274 ЦПК та висвітлені в питанні 1.1.


Ч.3 ст. 389 ЦПК встановлює обмеження права на касаційне оскарження для певної категорії справ. За загальним правилом рішення по малозначним справам не підлягають касаційному оскарженню (п.2 ч.3 ст.389 ЦПК). В той же час закон встановлює виключення із загального правила, а саме:


а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.


Відповідно до абз. 2 ч.5 ст. 394 ЦПК якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є обґрунтованою, він відкриває провадження, про що постановляє відповідну ухвалу.


Таким чином, якщо по малозначній справі суд з підстав, визначених в пп. «а»-«г» п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК, прийме рішення про відкриття касаційного провадження, така справа розглядається судом касаційної інстанції в порядку, визначеному ст. 402 ЦПК.


Таким чином, виходячи з системного аналізу ч.5 ст.4 ЦПК, відповідно до якої жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим кодексом порядку, ч.2 ст.60 ЦПК, відповідно до якої по малозначних справах представником може бути особа, що досягла 18 років та має цивільну процесуальну дієздатність, та абз.2 ч.1 ст.402 ЦПК, відповідно до якої у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень, можливо представництво у Верховному Суді особи, що не є адвокатом, по малозначних справах, якщо суд касаційної інстанції дійде висновку про наявність підстав для відкриття касаційного провадження.

1.4. Чи повноважний представник (не адвокат) подати касаційну скаргу у малозначній справі, мотивуючи скаргу підпунктами «а», «б» чи «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України?


Так, повноважний. З підстав, викладених в питанні 1.3.

1.5. Чи наділений Верховний Суд повноваженнями встановити, що суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (якщо особа, яка подає касаційну скаргу, цією обставиною свою скаргу не мотивує), і відповідно скасувати судові рішення з направленням справи на новий розгляд?
Так, наділений. Відповідно до ч.3 ст. 400 ЦПК суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п.7 ч.1 ст. 411 ЦПК судові рішення підлягають обов’язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.


Стосовно письмового провадження


Питання:
2.1. Чи здійснює суд касаційної інстанції «розгляд справи» в касаційному порядку чи «розгляд касаційної скарги» щодо перевірки правильності застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права?


Здійснюється «розгляд справи». Дійсно, норми ЦПК містять певну неузгодженість формулювань. Так, ч. 1 ст. 400 ЦПК передбачає, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 402 ЦПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.


Проте, з системного аналізу норм глави 2 розділу 5 ЦПК, що регулює порядок касаційного провадження, можна зробити висновок, що касаційне провадження складається з таких процесуальних стадій: 1) відкриття касаційного провадження (ст. 393-394 ЦПК); 2) підготовка справи до касаційного розгляду та попередній розгляд справи (ст. 399 — 401 ЦПК); 3) розгляд справи (ст. 402, 405, 407 ЦПК); 4) передача та розгляд справи палатою, об’єднаною палатою або Великою Платою Верховного Суду (ст. 403 — 404 ЦПК); 5) прийняття постанови та її проголошення судом касаційної інстанції.


Таким чином, суд після відкриття касаційного провадження здійснює касаційний розгляд справи.


2.2. Чи підлягають застосуванню в суді касаційної інстанції норми статті 279 ЦПК України щодо проведення розгляду касаційної скарги в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін за клопотанням сторони про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін?

Ні, не підлягають. Відповідно до ч.1 ст. 402 ЦПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.


В даному випадку положення ст. 402 ЦПК та положення ст. 279 ЦПК співвідносяться як спеціальна та загальна норми. При цьому норми кодексу, що регулюють процедуру касаційного провадження, передбачають дискреційні повноваження касаційної інстанції викликати сторони у разі необхідності (абз. 2 ч.1 ст.402 ЦПК). Відповідно до ч. 2 ст. 402 ЦПК розгляд справи в суді касаційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п’ятнадцять днів з дня відкриття касаційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи. Вищенаведене в системному тлумаченні з ч.13 ст. 7 ЦПК, відповідно до якої розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, а судове засідання у такому випадку не проводиться, свідчить про можливість проведення розгляду справи в порядку письмового провадження без повідомлення сторін.


В той же час має місце колізія норм, а саме ч.13 ст.7 ЦПК та ч. 1 ст. 8 ЦПК, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Але в даному випадку мова йде про право сторони отримати інформацію про розгляд своєї справи, а не про обов’язок суду касаційної інстанції здійснювати повідомлення сторін.

Практика Європейського суду з прав людини допускає відсутність слухання у судах другої та третьої інстанції і не свідчить про порушення ст. 6 Конвенції (право на справедливий суд) і може бути пояснена особливостями проваджень, за умови, що слухання було проведено у суді першої інстанції (Helmers v. Sweden (Гелмерс проти Швеції), § 36; Miller v. Sweden (Міллер проти Швеції), § 30).


2.3. Чи вимагає закон від суду касаційної інстанції заздалегідь визначати дату, час та місце розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження без проведення судового засідання?


Ні, не вимагає. В той же час, виникає колізія норм ч.13 ст. 7 ЦПК та ч.1 ст.8 ЦПК.


2.4. Чи вимагає закон від суду касаційної інстанції повідомляти учасників справи про дату, час та місце розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження без проведення судового засідання?


Ні, не вимагає з підстав, зазначених в питанні 2.2.


Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.


Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.

Автор: Максим Шевердін, к.ю.н., адвокат

Источник

Написать модератору
764
Нет комментариев. Ваш будет первым!
Загрузка...