«Перезагрузка» оперативно-розыскной деятельности в Украине
20 листопада 2012 року в Україні нарешті набуде чинності Кримінальний процесуальний кодекс (№ 4651-VI від 13.04.2012), який замінить чинний Кримінально-процесуальний кодекс УРСР, ухвалений ще в 1961 році. Нове кримінально-процесуальне законодавство нібито повинно змінити підходи до кримінального переслідування осіб, звинувачених у вчиненні суспільно небезпечних діянь, а також посилити контроль за перебігом досудового розслідування, повернути принцип змагальності до кримінального судочинства.
Зрозуміло, що всі добрі наміри так чи інакше наштовхуються на пересічних людей, які застосовуватимуть «прогресивні» норми. Насамперед йдеться про правоохоронні органи та людей, які в них працюють. Разом із новим КПК України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» (13 квітня 2012 року № 4652-VI). Ним запроваджено зміни до низки законів, що регулюють діяльність органів, задіяних у кримінальному провадженні, визначено їх права та обов’язки.
Невід’ємною частиною кримінального провадження наразі є оперативно-розшукові дії. Порядок проведення оперативно-розшукових дій визначений Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність». Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» (13 квітня 2012 року № 4652-VI) також внесе зміни і до порядку їх проведення.
Передусім зміни торкнулися порядку проведення негласних слідчих дій, їм присвячена глава 21 КПК України «Негласні слідчі (розшукові) дії». Проводити негласні слідчі (розшукові) дії має право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням — уповноважені оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, Державної прикордонної служби України, Державної митної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи (стаття 246 КПК України). Негласні слідчі дії проводяться лише у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Відповідно до ч. 2 статті 246 КПК України проведення таких негласних дій, як 1) аудіо-, відеоконтроль особи; 2) арешт, огляд і виїмка кореспонденції; 3) зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж; 4) зняття інформації з електронних інформаційних систем, можливе виключно в кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів. Із п. 10 ч. 1 статті 3 КПК України вбачається, що кримінальне провадження — це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Згідно із ч. 2 статті 214 КПК України досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Тобто вчинення органами, які здійснюють оперативно-розшукові дії, оперативних заходів (що зазначено вище) без відповідного рішення слідчого/прокурора та поза межами кримінального провадження, зареєстрованого належним чином, з 20.11.2012 року стане незаконним.
Розгляд клопотань, що віднесено до повноважень слідчого судді, здійснюється головою чи за його визначенням іншим суддею Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування
За новим КПК розгляд клопотань, що віднесено згідно з положеннями цієї глави до повноважень слідчого судді, здійснюється головою чи за його визначенням іншим суддею Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Про надання дозволу на проведення негласної слідчої дії суддя постановляє ухвалу, строк дії якої становить 2 місяці. Вказаний строк за заявою слідчого, прокурора може бути подовжений ухвалою слідчого судді, проте на термін, що не перевищує максимальні строки досудового розслідування (стаття 219 КПК України). У разі якщо така негласна слідча (розшукова) дія проводиться з метою встановлення місцезнаходження особи, яка переховується від органів досудового розслідування, слідчого судді чи суду та оголошена в розшук, вона може тривати до встановлення місцезнаходження розшукуваної особи.
Законом передбачені випадки, коли проведення негласної слідчої дії може відбуватися до постановлення ухвали слідчого судді. Ці невідкладні випадки пов’язані із врятуванням життя людей та запобіганням вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину, передбаченого розділами I, II, VI, VII (статті 201 та 209), IX, XIII, XIV, XV, XVII Кримінального кодексу України. У такому разі негласна слідча (розшукова) дія проводиться за рішенням слідчого, узгодженого з прокурором, або прокурора. Тому прокурор зобов’язаний невідкладно після початку такої негласної слідчої (розшукової) дії звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді.
Новий КПК змінив порядок оформлення результатів невідкладних слідчих (розшукових) дій
Слід також зазначити, що на відміну від поточної ситуації змінився порядок оформлення результатів невідкладних слідчих (розшукових) дій. По-перше, відповідно до статті 252 КПК України фіксація таких дій є обов’язковою; по-друге, за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії складається протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки; по-третє, протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення зазначених негласних слідчих (розшукових) дій передаються прокурору (ст. 252 КПК України).
Згідно з новим порядком протоколи щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, аудіо- або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі та документи або їх копії можуть використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування. Цей процесуальний статус результатів негласних слідчих (розшукових дій) суттєво відрізняється від процесуального статусу відомостей, здобутих в результаті ОРД, що відбуваються згідно з чинним законом. Так, загально відомо, що результати ОРД дуже часто підлягають так званій «легалізації», тобто не мають доказової сили в кримінальному процесі. Наприклад, результати аудіовізуального спостереження за особою, що була суб’єктом оперативно-розшукових дій, стають доказами у кримінальній справі лише після проведення відповідної комплексної техніко-фоноскопічної експертизи та за умови зняття з цих відомостей грифа «Секретно» за рішенням начальника органу, що проводить ОРД.
У порівнянні з чинним Законом про оперативно-розшукову діяльність набір оперативно-розшукових заходів, які знаходяться в арсеналі органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, дещо конкретизувався та розширився. Серед «новинок» зазначимо наступні негласні слідчі дії, яких «не знав» Закон про ОРД у його чинній редакції:
— п. 9 ст. 8: здійснювати аудіо-, відеоконтроль особи, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, електронних інформаційних мереж згідно з положеннями статей 260, 263 — 265 Кримінального процесуального кодексу України;
— п. 10 ст. 8: накладати арешт на кореспонденцію, здійснювати її огляд та виїмку відповідно до положень статей 261, 262 Кримінального процесуального кодексу України;
— п. 11 ст. 8: здійснювати спостереження за особою, річчю або місцем, а також аудіо-, відеоконтроль місця згідно з положеннями статей 269, 270 Кримінального процесуального кодексу України;
— п. 12 ст. 8: здійснювати установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу відповідно до положень статті 268 Кримінального процесуального кодексу України;
— п. 18 ст. 8: створювати та використовувати заздалегідь ідентифіковані (помічені) або несправжні (імітаційні) засоби згідно з положеннями статті 273 Кримінального процесуального кодексу України.
Зі змісту Закону «Про ОРД», із змінами від 13 квітня 2012 року, вбачається, що проведення оперативно-розшукових дій, передбачених вказаним Законом, можливо і поза межами кримінального провадження, на підставі постанови про порушення оперативно-розшукової справи. Підстави та порядок порушення ОРС суттєво не зміняться.
ВИСНОВОК:
У цілому, аналізуючи запропоновані зміни, необхідно констатувати, що їх впровадження значною мірою може позитивно вплинути на практику правозастосування лише за умови реального додержання судами під час кримінального провадження принципу змагальності та диспозитивності. Низька якість досудового слідства (органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність) та недодержання органами досудового слідства елементарних процесуальних норм, що регламентують порядок проведення слідчих та оперативно-розшукових дій, на сьогоднішній день, на жаль, не є перешкодою для ухвалення обвинувального вироку в кримінальній справі. Ухвалення судових вироків із додержанням статті 62 Конституції України та правил допустимості доказів не виключається і чинним процесуальним законом, проте варто перерізати «пуповину», що пов’язує сторону обвинувачення та суд, і зробити суд дійсно незалежним від прокурорської оцінки діянь певної особи.
Юлія Курило, директор юридичної компанії «Юст-Україна»
www.ligazakon.ua